24 лютого відзначаємо роковини повномасштабного вторгнення росії в Україну. Кажуть, відтоді в нас досі триває лютий...
💙💛Ці два роки були водночас найдовшими і найкоротшими. Для когось вони почалися з першої масштабної тривоги, для когось стали продовженням 2014 року. Вони забирали у нас найцінніше і несуттєве, залишаючи дорогоцінні миті надії та глибоку віру. І зробили до того важливі любов, родину, взаємопідтримку, покликання – надважливими.
💙💛Ці роки довели нам, що ми, українці, можемо абсолютно все. Ми можемо наново відбудовувати заклади освіти, не полишати підвищення кваліфікації, перебуваючи на окупованих територіях, викладати з окопів і складати там іспити.
💙💛Навіть у надкритичній ситуації ми можемо аналізувати помилки і виправляти їх. Позбуваючись методичних матеріалів мовою окупанта, повертаючись до української в усіх сферах життя, забуваючи про існування примарних «Західної» і «Східної» України, шануючи неподільність Батьківщини.
💙💛Ми стали значно ближчими. Радіючи одне одному під час онлайн-зустрічей, наче давнім друзям, додаючи в електронних листах «сподіваюсь, що ви в безпеці» та «мирного неба». Співпереживаючи тим, хто втратив більше за нас, і ділячись із тими, хто має менше.
💙💛Шануємо кожного полеглого захисника! Співчуваємо загиблим і їхнім родинам. Дякуємо ЗСУ, медикам і медикиням, волонтерам і волонтеркам. Робимо свою справу. Віримо у Перемогу!
